Альберта - найзахідніша з трьох степових провінцій Канади. Площа провінції складає 661 848 квадратних кілометрів, населення – 3 256 355 мешканців (2006 рік). Клімат - континентальний. На півдні провінції простягається рівнинний степ, тимчасом як осикові гаї центральної частини плавно переходять на півночі в лісотундру. Уздовж західного кордону Альберти з Британською Колумбією височіють Скелясті гори. До середини 1940-их років основою економіки провінції було сільське господарство. Відтоді економіка помітно урізноманітнилася внаслідок розвитку нафтовидобувної індустрії, харчової та легкої промисловості. Столицею провінції є місто Едмонтон.
При переписі населення 2006 року з'ясувалося, що в провінції проживає 332 180 мешканців українського походження, що становить 10,2% від усього населення провінції; у 249 995 з них - один із батьків українець. 33 970 мешканців Альберти вважають українську мову рідною. Найбільше українців провінції зосереджено в Едмонтоні (144 620 осіб) і Калгарі (76 240 осіб). Серед інших міських поселень слід назвати Ред Дір (7 010 осіб), Летбрідж (7 120 осіб), Колд Лейк (1 355 осіб), Медисин Гет (5 075 осіб) і Ґранд Прері (6 795 осіб).
Перші документально зафіксовані імена українських поселенців у Альберті - Іван Пилипів і Василь Єленяк. Ці люди прибули сюди у 1891 році і оселилися в компактному українському поселенні (званому в ті часи колонією), розташованому на відстані 80 кілометрів на північний схід від Едмонтона. До 1914 року це поселення розрослося на 110 кілометрів від Една-Стар на заході до Слави на сході й приблизно на 70 кілометрів від Смоукі Лейк на півночі до околиць Мондера і Веґревілля на півдні. Майже всі найперші українські поселенці прибули в Альберту зі західноукраїнських регіонів - Галичини та Буковини. У центрально-східній частині Альберти існувало найбільше таких компактних поселень. Їхній український дух був відображений у таких топонімах, як, наприклад, Згода, Мирнам, Бучач, Борщів, Нью Київ та інші. Перед Першою світовою війною невеликі українські селища також були на південь від Едмонтона, неподалік містечка Ледюк, та на південний схід від Едмонтона поблизу околиці Раунд Гілл. У цей час Едмонтон був найголовнішим міським поселенням для українців, хоч їх абсолютна кількість була незначною. Українці також жили в шахтарських селищах Кроузнест Пасе, у містечках Летбрідж, Драмгеллер і місті Калгарі. У міжвоєнний період чимало новоприбулих оселилися у фермерських угіддях районів Атабаска і Піс Рівер. А ще більша кількість прагнула знайти роботу на фермах в оригінальних компактних поселеннях і прилеглих до них районах. Відносно менша кількість українських іммігрантів, які приїхали до Альберти після Другої світової війни, переважно селилася в містах провінції.
Перша хвиля українських іммігрантів до Альберти складалася здебільше із землеробів. Часто вони наймалися виконувати сезонну роботу в інших галузях, щоб здобути кошти на купівлю власної ферми. Меншість новоприбулих українців працювала шахтарями або робітниками в містах. У міжвоєнний час зростала кількість українців, які розпочинали свій бізнес чи ставали фахівцями. Після Другої світової війни соціально-економічний склад українського населення відображав загальну структуру населення Альберти.
Першими установами, збудованими в українських поселеннях, стали церкви. Більшість українців Альберти належить до Української католицької церкви, яка у 1956 році заснувала Едмонтонську єпархію (від 1948 року їй передував екзархат Західної Канади). До середини 1940-их років майже всі католицькі священики провінції належали до монашого чину Василіан. У повоєнний період ситуація змінилася, коли до Канади стали прибувати священики з Європи. Перші Василіяни оселилися в Альберті у 1902 році. Недалеко від Мондера у 1923 році вони заснували монастир. Печера Ґолґота поблизу монастиря упродовж багатьох років була популярним місцем паломництва. Едмонтонською єпархією керували єпископи Ніль Саварин (1956-1986 роки; екзарх - 1948-1956 роки), Дмитро Ґрещик (1986-1990 роки), Мирон Дацюк (1991-1996 роки) і Лаврентій Гуцуляк (1997 рік).
У церквах, збудованих в Альберті православними українцями, спочатку правили священики Російської православної місії в Північній Америці. Хоч здебільше перші українські поселення складалася з вихідців із Буковини, деякі православні громади були засновані колишніми симпатиками русофільського руху, поширеного на зламі ХІХ-ХХ століть у підвладній Австрії Галичині. Після падіння в Росії царського режиму Російська православна церква (РПЦ) стала занепадати і згодом перестала надавати матеріальну підтримку вірним РПЦ в світі. З утвердженням місіонерської діяльності Української православної церкви в Канаді (УПЦК) у 1920 році багато вірних Російської православної церкви перейшли до УПЦК, як і певна кількість католиків. Між двома війнами УПЦК отримала безсумнівну перевагу серед православних українців Альберти. У 1959 році Українська православна церква створила Західну єпархію, що охоплювала Альберту і Британську Колумбію. Її очолив єпископ Андрей (Григорій Метюк), а його наступником у 1983 році став єпископ Іван (Іван Стінка).
Найпершими організаціями української громади в Альберті були культурно-освітні угруповання на зразок товариства «Просвіта». Багато з них підтримували хорові чи театральні колективи. Майже всі вони спочатку винаймали приміщення, але вже в 1920-30-их роках стали зводити власні будинки, створивши в підсумку мережу зі 120-ти українських громадських закладів по цілій провінції. Внаслідок відтоку сільських мешканців після Другої світової війни багато таких громадських закладів у землеробських районах були закриті. Українці Альберти стали згуртовуватися навколо церков і провідних українських національних об'єднань. Від 1970-их років намітилася тенденція до створення культурно-освітніх товариств. Усі українські організації провінції об'єднує Альбертська провінційна рада Конгресу українців Канади.
Українці Альберти активно проявили себе в політичному житті. Вперше вони заявили про себе у 1913 році, коли до провінційного уряду був обраний Андрій Шандро. У 1921 році членом уряду Альберти став Василь Федун, а у 1922 році - Михайло Чорногуз. Спочатку українські кандидати були обрані тільки завдяки голосам виборців у тих дільницях, де переважали українці. Але з часом їх стали обирати саме за їхні власні заслуги. Першим етнічним українцем у парламенті Канади став Михайло Лучкович (1926-1935 роки), обраний у Веґревільському виборчому окрузі. Інші українсько-канадські члени парламенту в Альберті - це Антін Глинка (1940-1949 роки). Іван Дікур (1949-1957 роки), Амброзій Головач (1953-1958 роки), Василь Скорейко (1958-1974 роки) і Степан Папроцький (1968-1993 роки). Членами уряду провінції українського походження були Петро Міськів (1930-1935 роки), Ізидор Ґорецький (1930-1935 роки), Василь Томин (1935-1952 і 1959-1971 роки), Амброзій Головач (1959-1971 роки), Василь Дячук (1971-1987 роки), Альберт Гоголь (1971-1979 роки), Юліан Козяк (1971-1986 роки) і Євген Звоздецький (1993 рік). Міським головою Едмонтона кілька разів ставав Василь Гавриляк (1952-1959,1963-1965 і 1974-1975 роки), а також на цій посаді перебував ще один канадець українського походження - Лаврентій Дікур (1983-1988 роки, після чого він до 1994 року очолював ліберальну партію в Альберті). Колишнім президентом прогресивно-консервативного об'єднання і канцлером Альбертського університету був Петро Саварин. З грудня 2006 року посаду Глава уряду і Прем'єра провінції Альберта обіймає Едвард Стельмах - українець за походженням.
В Альберті досить активною була газетно-видавнича справа. Тут виходили такі газети, як «Нова громада« (1911-1912 роки), «Новини» (1913-1922 роки) і низка газет, яку видавав Тома Томашевський. Найважливішим українським джерелом новин в Альберті була і є газета «Українські вісті» (нині двомовна), яка виходить з 1928 року.
Українці Альберти прагнули зберегти для нащадків свою історію. Добре відомою є епічна трилогія про життя українських піонерів «Сини землі» (1939-1945 років), яку написав Ілля Киріяк, спираючись на інформацію, зібрану в українських поселеннях Альберти. Колишній шкільний учитель Василь Чумер був першим, хто спробував написати серйозну історичну працю про українців у Канаді. Книга з'явилася у 1942 році, через рік після заснування Товариства українців-піонерів Альберти. Едмонтонський журнал «Український піонер» (1955-1960 роки) далі підтримував ці зусилля. У 1974 році в Едмонтоні відкрився Українсько-канадський архів-музей Альберти. Через рік уряд провінції створив Село української культурної спадщини, яке розташоване на відстані 50 кілометрів на схід від Едмонтона. У 1977 році Мирослава Косташ видала книжку «Всі бабині діти», в якій зобразила життя українців у провінції. З 1992 року історичне українське компактне поселення стало частиною екомузею «Калиновий край».
Двомовні українсько-англійські школи існували в Альберті до 1913 року, коли вони були заборонені. Відтоді навчання українською мовою провадили тільки в Рідних школах української громади. Частково воно було відновлене у загальноосвітніх школах після Другої світової війни. У 1959 році українська мова була дозволена як мова навчання в середніх школах Альберти. У 1974 році українсько-англійська двомовна освіта була знову запроваджена в початкових класах, а згодом поширена на середні та старші класи.
У 1957 році на відділенні слов'янських студій Альбертського університету були започатковані українські курси. Згодом Університет Альберти став визнаним у світі авторитетом у сфері українознавства. Велика заслуга в цьому викладачів української мови та літератури (нині у складі відділення сучасної мови і культури), а також заснованого 1976 року Канадського інституту українських студій і створеної у 1989 році кафедри української культури та етнографії ім.Гуцуляків. Відділення історії Альбертського університету пишається своїми видатними професорами і готує фахівців із української та українсько-канадської історії.
Велика кількість помітних в українській культурі постатей народилася або працювала в Альберті. Досить назвати такі імена, як художники Юліан Буцманюк, Василь Курилик, Петро Липинський і Петро Шостак, письменники Ярослав Балан, Ілля Киріяк, Мирослава Косташ, Ґлорія Купченко-Фроляк, Юрій Мельник, Галина Потребенко, Юрій Риґа, Яр Славутич і Юрій Стефаник-Клиновий.
Саскачеван - степова провінція Канади, населення якої у 2006 році становило 953 850 осіб, розміщена між Манітобою і Альбертою. Територія провінції складає 651 036 квадратних кілометрів. Столиця - Ріджайна. У 2006 році, відповідно до перепису населення, у провінції проживало 129 265 українців (у 35 850 з них обоє батьків були українцями, а в 93 415 - тільки один із батьків). 19 650 осіб вказали, що їхньою рідною мовою є українська. Найбільше українців живе у містах Саскатун (усього 38 825 осіб; у 10 380 з них обоє батьків українці, а в 28 445 - один із батьків українець), Ріджайна (25 725; 5 625 і 20 100), Прінс Альберт (6 305; 1 545 і 4 755), Йорктон (5 955; 2 520 і 3 425), Мус Джо (3 175; 645 і 2 530) і Норт Беттелфорд (2 460; 735 і 1 725).
Перша українська колонія (згідно з тогочасною термінологією) Саскачевану з'явилася у 1896 році в Ґренфелі. В наступні роки велика кількість українських іммігрантів стала переїздити в компактні поселення, найбільші з яких були в регіонах Йорк-тон-Кенора-Прісвил (на схід від Саскачевану), Рос-терн-Єллоу Крік-Кадворт (на північ від Саскатуна), Редіссон-Геффорд-Віткоу (на схід від Норт Беттел-форда). В усіх цих поселеннях процвітало сільськогосподарське виробництво. Постійний приплив українських іммігрантів не припинявся, і в 1911 - 1914 роках був найвищим за всю історію. Саскачеван був популярним місцем поселення новоприбулих українців і в міжвоєнний період, проте в час економічного застою, знаного як Депресія, багато іммігрантів були змушені з економічних міркувань переїхати в інші провінції. Після Другої світової війни в Саскачевані поселилася невелика кількість українців. Це саме стосується і так званої четвертої хвилі імміграції, тобто новоприбулих із сучасної України.
Урбанізація українського населення Саскачевану є порівняно новим явищем. Наприклад, у 1921 році тільки 10% українців провінції жили в містах, їхня кількість зросла від 20,5% у 1951 році до 63,3% у 1981 році. Міські мешканці українського походження були переважно робітниками, власниками дрібних бізнесів, працівниками сфери обслуговування і фахівцями в різних ділянках. Велика кількість українців переїздила із сіл у міста Саскачевану, але також чимало переселялося в інші провінції Канади, насамперед у Британську Колумбію та Онтаріо. Незважаючи на це, українці залишилися найбільшою етнічною групою в багатьох сільських місцевостях (переважно в згаданих вище трьох регіонах), а також у десятках маленьких містечок, де вони й досі становлять більшість мешканців. Про їхній вплив свідчать назви поселень, стиль церков, звучання української мови на вулицях, відгомін традицій і велика кількість українських прізвищ серед політиків.
Історично так склалося, що Саскачеван завжди був важливим центром українського громадського і церковного життя країни. Крім вирішальної ролі у створенні у 1918 році Української православної церкви в Канаді (УПЦК), Інститут ім. Петра Могили в Саскатуні зосереджується на діяльності «самостійників«, які у 1927 році організували Союз українців самостійників (СУС). До цього слід додати, що протягом десятиліть сільські мешканці Саскачевану надавали потужну підтримку СУС та УПЦК. У міжвоєнний період в Саскачевані досить впливовою була Січова організація в Канаді.
У 1932 році в Саскатуні о. Стефан Сенчук заснував Братство українців-католиків Канади, яке очолював протягом довгих років. Також він редагував друковане видання Братства українців-католиків «Будучність нації», котре виходило в Йорктоні.
У 1932 році з'явилося Українське національне об'єднання (УНО), яке заснувало численні відділення в Саскачевані. Від 1933 до 1942 року УНО видавало в Саскатуні газету «Новий шлях». У таких містах провінції, як Ріджайна, Мус Джо і Саскатун, Товариство Український робітничо-фермерський дім заснувало свої відділення, проте не мало великого успіху в сільських населених пунктах провінції. Після Другої світової війни в містах Саскатун, Ріджайна, Мус Джо, Йорктон та Норт Беттлефорд Ліга визволення України відкрила свої відділення. У повоєнний період у Саскатуні зросла кількість українських танцювальних ансамблів і культурних об'єднань, які зазнали особливого розквіту після 1970-их років. Саскачеванська рада Конгресу українців Канади розпочала роботу у 1971 році, об'єднавши під своєю опікою українські громади провінції.
Українська католицька церква, яка налічує 17 615 вірних (дані на 2001 рік), є найбільшим українським релігійним угрупованням провінції. Від 1956 року її церкви перебувають під юрисдикцією Саскатунської єпархії (якій у 1951-1956 роках передував Саскатунський екзархат). Серед її ієрархів були такі єпископи: Андрій Роборецький (1956-1982 роки), Василь Філевич (1984-1995 роки), Корнелій Пасічний (1996-1998 роки), і Михайло Вівчар (2001 рік). Чин Отців-редемптористів також відігравав помітну роль у духовному житті українців-католиків провінції, забезпечуючи церкви духовенством. У 1913 році вони заклали монастир у Йорктоні й утримували там видавництво. Упродовж тривалого часу (1917-1979 роки) сестри-служебниці Пренепорочної Діви Марії керували Академією серця Христового в Йорктоні (згодом вона стала називатися Школою серця Христового). У заснованому в 1919 році Коледжі св. Йосифа аж до 1973 року навчалися хлопчики. 1935 року Братство українців-католиків Канади заснувало в Саскатуні Інститут ім. Митрополита А. Шептицького. Другою за величиною українською релігійною громадою провінції є Українська православна церква в Канаді, яка 2001 року налічувала 5 050 вірних. Її парафії підпорядковані Центральній діоцезії.
Незважаючи на той факт, що перший українець у законодавчу асамблею Саскачевану був обраний тільки у 1934 рокці (Юрій Драґан), українці все ж відігравали помітну роль у політичному житті провінції. У 1952 році Олександер Ґордон Кузяк став першим українцем, призначеним у провінційний кабінет міністрів. У 1956 році Марія Федчук-Баттен була обрана до провінційного законодавчого органу і таким чином стала першою українкою, яка обійняла таку посаду. Протягом 1969-1975 років губернатором провінції був Стефан Воробець, а в 1988-1994 роках - Сільвія Федорук. Ще один канадець українського походження, Роман Романів, обіймав посаду виконувача обов'язків прем'єра та міністра міжурядових справ у час, коли прем'єром Саскачевану був Аллен Блейкні (1971-1982 роки). Згодом Роман Романів очолив Нову демократичну партію провінції, а протягом 1991-2001 років був прем'єром Саскачевану. У 2001 році спікером законодавчої асамблеї став Мирон Ковальський. Іван Гнатишин був першим у Саскачевані сенатором українського походження (1959-1967 роки). Рейнел Андрейчук і Давид Ткачук також є сенаторами Саскачевану від 1993 року. Рамон Гнатишин, член Консервативної партії, який представляв провінцію Саскачеван у парламенті, протягом 1979-1988 років був членом федерального кабінету міністрів і генерал-губернатором Канади у 1990-1995-их роках.
В часи перших українських поселенців у провінції проводили обмежене навчання українською мовою, але у 1918 році навіть таке навчання припинилося. До 1952 року українська мова не була визнана предметом вивчення в публічних школах Саскачевану. У 1974 році провінція прийняла Акт багатокультурності. Прийнятий із поправками Акт про освіту (1978 рік) дозволив двомовну освіту, зокрема українсько-англійську, і саме це стало початком запровадження українсько-англійських шкільних програм у Саскатуні. Університет Саскачевану став першим закладом вищої освіти в Канаді, що запровадив курси з української мови та літератури, які дозволяли студентам отримати так звані «кредити». Ще у 1945 році при цьому університеті було відкрите Відділення слов'янських студій. Його першим головою (до 1975 року) був Костянтин Андрусишин. У 1999 році в Університеті Саскачевану був заснований Центр дослідження української спадщини.
Серед українців Саскачевану уславилися поет Андрій Сукнацький, гончар Петро Рупчан, художник-примітивіст Дмитро Стриєк. Відомими на всю Канаду стали такі творчі колективи Саскачевану, як ансамбль українського народного танцю «Євшан», фольклорний танцювальний ансамбль Павличенка зі Саскатуна, а також ансамбль пісні, музики і танцю «Полтава» з Ріджайни.
Британська Колумбія - це крайня західна провінція Канади, площа якої складає 947 800 кілометрів квадратних і населення 4 074 385 осіб (2006 рік).
У 2006 році 197 265 мешканців провінції вказали на своє українське походження. 37 450 із них назвали себе чистокровними українцями, а 159 810 - українцями від змішаних шлюбів. Вони становлять приблизно шосту частину від усього українського населення Канади і є третьою за чисельністю етнічною групою провінції. 13 600 осіб вважають українську мову рідною. Найбільше українців Британської Колумбії живе у Ванкувері (81 725 осіб - загальна кількість; у 15 910 з них - обоє батьків українці, а в 65 815 - один із батьків українець), Вікторії (15 020; 2 510 і 12 510) і Келовні (13 425; 2 985 і 10 440). Інші великі населені центри - Абботсфорд (8 090; 1 135 і 6 955), Кемлупс (7 285; 1 310 і 5 975), Прінс Джордж (5 685; 930 і 4 755), Чиллівек (5 295; 915 і 4 380), Вернон (5 355; 1 245 і 4 110), Нанаймо (4 230; 850 і 3 380) і Пентиктон (2 500; 575 і 1 930).
Найперші згадки про українців у провінції датовані кінцем XIX - початком XX століття й стосувалися мігрантів-українців, які займалися рибальством, працювали в лісозаготівельних господарствах і вугільних шахтах на південному сході Британської Колумбії (Ферні, Госмер, Кренбрук) і острові Ванкувер. Проте ще перед ними тут побували окремі українці, наприклад, Осип Олеськів, який відвідав провінцію протягом ознайомлювальної поїздки до Канади 1895 року. А також, очевидно, були українці й серед мешканців Російської Америки (як називали Аляску перед продажем її Сполученим Штатам у 1867 році). На початку 1900-их років серед українського населення провінції почали виникати місцеві угруповання. Їхня чисельність коливалася, оскільки значна кількість українців стала виїздити в інші міста Британської Колумбії та в інші провінції.
Дещо стабільніші українські громади почали з'являтися в Британській Колумбії у 1920-их роках, насамперед поблизу Ванкувера. Проте в цілому провінція залишалася немовби трохи осторонь українського життя в Канаді, оскільки улюбленим місцем розселення українців і далі були степові провінції. В 1931 році 2 283 українці Британської Колумбії становили тільки 1,1% від українського населення цілої Канади. Це значно змінилося протягом кількох наступних десятиріч. До 1941 року українське населення Британської Колумбії сягнуло 7 563 осіб (2,6% від загальноканадського); до 1951 року – 22 613 осіб (5,7%); ще через десять років – 35 640 осіб (7,5%); а в 1971 році - вже 60 145 (10,4%). Таке зростання сталося завдяки прибулим із прерій, привабленим економічними перспективами й більш помірним кліматом. Кількість українських мешканців провінції постійно зростала (як щодо абсолютного показника, так і щодо відсотка українців у загальноканадській кількості населення). Воно досягло 104 820 мешканців (13,9%) у 1981 році, 177 885 осіб (16,%) 1991 року і становило 178 885 мешканців (16.7%) у 2001 році.
Громадське життя українців у Британській Колумбії почалося пізніше, ніж у інших провінціях. Товариство Український робітничо-фермерський дім та товариства на зразок «Просвіти« виникли у 1920-их роках, а місцеві відділення інших українських національних угруповань заснували осередки тільки в 1930-1950-их роках.
Сьогодні значна частина подій української громади провінції зосереджена навколо церков і культурних об'єднань. У 1990 році була створена Провінційна рада Конгресу українців Канади, яка має осередки у Ванкувері, Вікторії, Келовні та Верноні.
Українські церкви у Британській Колумбії так само з'явилися пізніше, ніж у інших провінціях Канади. Найперші згадки про українців-католиків стосуються місії о. Антона Строцького (чин св. Василія Великого), у містечку Ферні у 1904 році. Перші українські католицькі церкви були збудовані у Маунт Картьє (поблизу Ревельстока) у 1914 році, в містечку Ґрінрод (регіон Оканаґан) у 1924 році, а також у 1920-их роках було створено парафію у Ванкувері. Місцеві парафії були керовані Едмонтонською єпархією, поки у 1974 році не утворилася окрема єпархія Нового Вестмінстера, яку очолив Ісидор Химій - перший у провінції український католицький єпископ.
Православні українці в Британській Колумбії почали згуртовуватися наприкінці 1920-их років, і православні священики час від часу відправляли для них літургії у Ванкувері та Верноні. Проте православних парафій не було аж до кінця 1930-их років. Наприкінці 1940-их років до них приєдналися церковні конгрегації з містечок Уоллей-Суррей, Чилливек і Мішен Ситі, а згодом ще кілька інших. Ці парафії Британської Колумбії увійшли до Західної єпархії Української православної церкви в Канаді, очолюваної єпископом Едмонтона.
Українці Британської Колумбії тривалий час утримували Рідні школи для навчання молоді. Проте українську мову як предмет ніколи не викладали в публічних школах провінції. В Університеті Британської Колумбії в 1970-их роках українську мову викладав Валеріан Ревуцький; після його виходу на пенсію навчання провадили різні лектори, і так тривало до початку 1980-их років.
Розповідаючи про українську громаду Британської Колумбії, не можна не згадати українців, як письменники Теодор Ґалай, Потребенко і Юрій Риґа; художник Петро Шостак і співачка Юлія Сисик-Кавацці.
У 1981 році перед будинком провінційного парламенту Британської Колумбії був споруджений монумент із написом трьома мовами (англійською, українською і французькою) на відзначення 150-ої річниці від дня укладення угоди про демаркацію між Британією і Російською імперією. На монументі увічнено ім'я українця Петра Полетики, котрий відіграв чільну роль у переговорах, що уможливило підписання згаданого договору.
Українці Канади створили й утримують велику кількість організацій, зокрема громадських та релігійних об’єднань, танцювальних ансамблів, українських хорів, аматорських театрів, фінансових установ, спортивних клубів тощо. Загалом на території Канади нараховується понад 1000 етнічних українських організацій. Основними місцями організованого канадсько-українського життя є Торонто, Монреаль, Едмонтон, Вінніпег, Ріджайна, Саскатун - усього понад 200 міст.
Більшість українських політичних, громадських культурних та релігійних організацій українських канадців перших трьох хвиль міграції об’єднані в національну координаційну раду, відому під назвою Конгрес українців Канади (КУК), головний офіс якого розташований у м.Вінніпег (провінція Манітоба).
Зважаючи на розміри та впливовість української діаспори, Канада, зокрема м.Торонто, є місцем перебування штаб-квартири Світового конгресу українців (СКУ), парасолькової організації, що ставить собі за мету координацію дій української діаспори в усьому світі.
Торонто є також місцем розміщення головного офісу Світової федерації українських жіночих організацій (СФУЖО), яка об’єднує 23 неприбуткових організації з 12 країн світу. СФУЖО підтримує культурні, освітні, гуманітарні та соціальні програми. СФУЖО має консультативний статус в Економічній та Соціальній раді ООН та в ЮНІСЕФ.
Дізнатися більше про діяльність українських організацій Канади Ви можете з їхніх веб-сайтів.
До уваги представників українських громадських організацій Канади: якщо Ви хочете розмісти на цій сторінці посилання на свій веб-сайт, надішліть дану інформацію на електронну адресу Посольства: [email protected].
Конгрес українців Канади (КУК) (Ukrainian Canadian Congress (UCC) — http://www.ucc.ca/
Провінційна Рада КУК в Альберті Ukrainian Canadian Congress — http://www.uccab.ca
Провінційна Рада КУК в Саскачевані UCC – Saskatchewan Provincial Council — http://www.ucc.sk.ca
Провінційна Рада КУК в Квебеку UCC - Quebec Provincial Council — http://www.quebec-ukraine.com/index_uk.html
Відділ КУК в Калгарі (провінція Альберта) UCC Calgary Branch (Alberta) — http://www.calgaryucc.org/
Відділ КУК в Канорі (провінція Саскачеван) UCC Canora Branch (Saskatchewan) — http://www.ucc.sk.ca/branches/canoraBr.htm
Відділ КУК в Ріджайні (провінція Саскачеван) UCC Regina Branch (Saskatchewan) — http://www.uccregina.ca/
Відділ КУК в Йорктоні (провінція Саскачеван) UCC Yorkton Branch (Saskatchewan) — http://www.ucc.sk.ca/branches/yorktonBr.htm
Відділ КУК в Саскатуні (провінція Саскачеван) UCC Saskatoon Branch (Saskatchewan) — http://www.ucc.sk.ca/branches/saskatoonBr.htm
Відділ КУК в Торонто (провінція Онтаріо) UCC Toronto Branch (Ontario) — http://www.ucctoronto.ca/
Релігійні організації
Українська Православна Церква в Канаді Ukrainian Orthodox Church of Canada — http://www.uocc.ca/
Східна єпархія Української православної церкви Канади Eastern Eparchy of Ukrainian Orthodox Church of Canada — http://www.uocc.ca/en-ca/contact
Українська Католицька Архиєпархія в Вінніпеґу Ukrainian Catholic Archeparchy of Winnipeg — http://www.archeparchy.ca/
Українська католицька єпархія Торонто й Східної Канади Ukrainian Catholic Eparchy of Toronto and Eastern Canada — http://www.ucet.ca/
Українська католицька єпархія Нью Вестмінстера Ukrainian Catholic Eparchy of New Westminster — http://www.nweparchy.ca/
Українська католицька Едмонтонська єпархія Ukrainian Catholic Eparchy of Edmonton — http://www.edmontoneparchy.com/
Українська католицька єпархія Саскатуну Ukrainian Catholic Eparchy of Saskatoon — http://www.skeparchy.org/
Українська Католицька Семінарія Святого Духа Holy Spirit Ukrainian Catholic Seminary http://www.holyspiritseminary.org
Фундація Української православної церкви Канади Ukrainian Orthodox Church of Canada Foundation
http://www.uoccf.ca
Американська Карпато-Русинська православна єпархія American Carpatho-Russian Orthodox Diocese
http://www.acrod.org
Канадська Архієпархія Православної церкви Америки Archdiocese of Canada, Orthodox Church in America
http://www.archdiocese.ca
Ліга Українських Католицьких Жінок (ЛУКЖ) Ukrainian Catholic Women’s League of Canada (UCWLC)
http://www.ucwlc.ca/
Союз української православної молоді Канади Ukrainian Orthodox Youth (CYMK)
http://www.cymk.org/
Громадсько-політичні організації
Ліґа Українців Канади League of Ukrainian Canadians — http://www.lucorg.com/
Ліґа Українок Канади League of Ukrainian Canadian Women — http://www.lucorg.com/
Канадське Товариство Приятелів України Canadian Friends of Ukraine — http://www.canadianfriendsofukraine.com/
Канадсько-Українська Фундація (КУФ) Canada-Ukraine Foundation (CUF) — http://www.cufoundation.ca/
Міжнародна українська громадська організація «Четверта хвиля» «Fourth Wave« International Organization of Ukrainian Communities
http://www.4thwave.org/
Братство Колишніх Вояків 1-ої Української Дивізії Української Національної Армії Brotherhood of Veterans of the 1st Ukrainian Division of the Ukrainian National Army
http://www.infoukes.com/galiciadivision/logusz/
Канадський фонд визнання інтернування Першої світової війни Canadian First World War Recognition Fund
http://www.internmentcanada.ca
Українсько-Канадське товариство громадянських прав Ukrainian Canadian Civil Liberties Foundation
http://ucclf.ca
Суспільно-гуманітарні організації
Суспільна Служба Українців Канади Ukrainian Canadian Social Services of Canada, Inc.
http://www.ucss.info
Канадська Українська Імміграційна Служба Canadian Ukrainian Immigrant Aid Society (CUIAS)
http://www.cuias.org/
Канадський Фонд «Діти Чорнобиля» Children of Chornobyl Canadian Fund
http://www.chornobyl.ca/
Українське товариство допомоги іммігрантам «Зустріч» Ukrainian organization for newly arrived immigrants in Montreal
http://zustrich.quebec-ukraine.com
Молодіжні організації
Спілка Української Молоді в Канаді Ukrainian Youth Association of Canada
http://www.cym.org/ca
Пласт – Організація Української Молоді Plast– Ukrainian Youth Association of Canada
http://www.plast.ca/
Союз Українських Студентів Канади Ukrainian Canadian Students’ Union (SUSK)
http://susk.ca/
Освітні та наукові організації
Українсько-Канадський Дослідчо-Документаційний Центр Ukrainian Canadian Research & Documentation Center
http://www.interlog.com/~ucrdc
Наукове товариство ім. Шевченка в Канаді Shevchenko Scientific Society of Canada
http://www.ntsh.ca/
Кафедра українських студій Оттавського університету Chair of Ukrainian Studies University of Ottawa
http://www.ukrainianstudies.uottawa.ca/
Інститут Східньо-Християнських Наук ім. митр. Андрея Шептицького (Університет святого Павла)
Metropolitan Andrey Sheptytsky Institute of Eastern Christian Studies (Saint Paul University)
http://www.ustpaul.ca/Sheptytsky/index.htm
Інститут святого Володимира St. Vladimir Institute
http://www.stvladimir.ca/
Український дослідницький інститут Ucrainica Research Institute
http://www.holodomoreducation.org/
Фундація ім. Володимира-Юрія Даниліва Wolodymyr George Danyliw Foundation
http://www.danyliwfoundation.org/
Канадсько-Українська Парламентська програма Canada Ukraine Parliamentary Program
http://www.katedra.org/
Українська Католицька Освітня Фундація Ukrainian Catholic Education Foundation
http://www.ucef.ca/
Монреальські друзі Українського Католицького Університету Montreal Friends of Ukrainian Catholic University
http://www.mtlfriendsucu.com
Канадсько-Українська мережа досліджень (КУДМ) Canada Ukraine Reasearch Team (CURT)
http://www.canada-ukraine.org/
Канадський інститут українських студій (КІУС) Canadian Institute of Ukrainian Studies (CIUS)
http://www.cius.ca/
Центр українського та канадського фольклору імені Доріс та Петра Кулів http://www.ukrfolk.ca
Український центр засобів і розвитку при коледжі Ґранта МакЕвана The Ukrainian Resource and Development Centre, Grant McEwan College
http://wwwold.macewan.ca/nw/urdc
Центр Українсько-Канадських студій при Манітобському університеті Centre for Ukrainian Canadian Studies, University of Manitoba
http://umanitoba.ca/faculties/arts/departments/ukrainian_canadian_studies
Український культурно-навчальний центр «Осередок« Ukrainian Cultural and Educational Centre Oseredok
http://www.oseredok.org/
Колегія Святого Андрія у Вінніпезі (Манітобський університет) St. Andrew’s College in Winnipeg (The University of Manitoba)
http://www.umanitoba.ca/colleges/st_andrews
Прерійськийцентр дослідження української спадщини (Університет Саскачеваню) Prairie Centre for the Study of Ukrainian Heritage (PCUH) (University of Saskatchewan)
http://www.stmcollege.ca/pcuh/index.php
Інститут Св. Петра Могили St. Petro Mohyla Institute (SPMI)
http://www.mohyla.ca/
Канадський фундація українських студій Canadian Foundation for Ukrainian Studies
http://www.sfus.ca
Асоціація Українських Учителів Саскачевану Saskatchewan Teachers of Ukrainian
http://ssc.stf.sk.ca/stu
Батьківський комітет сприяння українській мові в Манітобі Manitoba Parents for Ukrainian Education
http://mpue.ca/
Батьківське товариство двомовної української католицької освіти Bilingual Ukrainian Catholic Parents Society
http://www.bucps.ca
Канадсько-Українська мережа досліджень Canada Ukraine Research Team
http://www.canada-ukraine.org
Канадський комітет славістів Canadian Slav Committee
http://www.canadianslavcommittee.com
Економічні організації та українські кредитні спілки
Канадсько-Українська Торгова Палата (КУТП) Canada-Ukraine Chamber of Commerce (CUCC)
http://www.cucc.ca/
Українське Допомогове Братство Св. Миколая в Канаді Ukrainian Mutual Benefit Assoc. of St. Nicholas of Canada
http://ukranianmutual.com/
Фінансова група «Будучність» Buduchnist Financial Group
http://www.bcufinancialgroup.com/
Кредитна спілка «Союз» SO-USE Credit Union Ltd.
http://www.so-use.com/
Українська кредитова спілка Ukrainian Credit Union Ltd.
http://www.ukrainiancu.com/
Кредитова спілка святої Покрови St. Mary's Credit Union Ltd.
http://www.stmarys-c.com/
Українська кредитова спілка в Сейнт Кетерінс Ukrainian (St. Catharines) Credit Union Limited
http://www.hroshi.com/
Об’єднана українська кредитова спілка UniteUkrainian Credit Union Limited
http://www.uucu.com/
Українська народна каса «Дежарден» в Монреалі Caisse Populaire Desjardins Ukrainienne de Montreal
http://www.desjardins.com/en/votre_caisse/accueil.jsp?transit=81530347
Кредитна спілка Північного Вінніпегу North Winnipeg Credit Union Limited
http://www.nwcu.mb.ca/
Кредитна спілка «Карпатія» Carpathia Credit Union Limited
http://www.nwcu.mb.ca/
Кредитова спілка «Нова громада» New Community Credit Union
http://www.newcommunitycu.com
Земляцтва
Товариство Лемків України Canadian Lemko’s Association
http://www.lemko-olk.com
Канадське об'єднання українців колишньої Югославії Canadian Association of Ukrainians from Former Yugoslavia
http://koukyu.ca
Музеї, культурні та мистецькі організації
Українська Канадська Фундація ім. Тараса Шевченка Ukrainian Canadian Foundation of T. Shevchenko (UCFTS)
http://www.shevchenkofoundation.com/
Проект встановлення пам’ятника Тарасову Шевченку в Оттаві Ottawa Taras Shevchenko Monument
http://www.infoukes.com/tarasinottawa
Музей Тараса Шевченка Taras Shevchenko Museum
http://www.infoukes.com/shevchenkomuseum
Село спадщини української культури The Ukrainian Cultural Heritage Village
http://tapor.ualberta.ca/heritagevillage
Український музей Канади Ukrainian Museum of Canada
http://www.umc.sk.ca/
Музей отців Василіан Basilian Fathers Museum
http://basilianmuseum.org
Українсько-Канадський Архів-Музей Альберти (УКАМА) Ukrainian Canadian Archives and Museum of Alberta
http://www.ucama.com/
Канадсько-Українська Мистецька Фундація (КУМФ) The Ukrainian Canadian Art Foundation
http://www.kumfgallery.com/
Режисер Юрій Луговий La Maison du Montage Luhovy Inc.
http://www.yluhovy.com
Альбертська рада українського мистецтва Alberta Council for the Ukrainian Arts
http://www.acuarts.ca/
Українська мистецька мережа «Покрова» (м.Оттава) POKROVA - Ukrainian Arts Network (Ottawa)
http://pokrova.ca
м.Едмонтон (провінція Альберта) Монумент було споруджено у 1983 році за ініціативою Едмонтонського відділу Комітету українців Канади. Пам’ятник розташований на площі імені Уїнстона Черчилля. Пам’ятний знак виконано у форму надірваного кола, що символізує навмисно розірваний життєвий цикл. Зморені руки підняті у спротиві та благають про закінчення тортур. На пам’ятнику міститься напис англійською та французькою мовами: “На вічну пам'ять мільйонам, хто загинув під час голоду-геноциду, спричиненим в Україні радянським режимом у Москві у 1932 – 1933 роках. Стіймо на сторожі супроти тиранії, насильства, не людяності”. |
м.Калгарі (провінція Альберта)
Пам’ятник було споруджено 25 квітня 1999 року. Автором монументу є Ігор Новосілець. Пам’ятний знак, виконаний у форму монументальної плити, розміщено у парковій зоні в місті Калгарі. На пам’ятнику міститься напис англійською, українською та французькою мовами: “В пам'ять мільйонів невинних жертв великого голоду-геноциду в Україні. Стіймо на сторожі супроти тиранії, насильства, не людяності”.м.Віндзор (провінція Онтаріо) Монумент було відкрито 13 листопада 2005 року. Скульпторами пам’ятника є Галина Мордованець-Регенбоген і Том Регенбоген. Ініціатором встановлення пам’ятнику виступив Відзорський відділ Конгресу українців Канади. Пам’ятник розташовано у Джексон парку м.Віндзор. На монументі міститься напис англійською, французькою та українською мовами: “На вічну пам'ять понад 7 мільйонам жертв голодомору 1932 – 1933 років, вчиненим не Україні сталінським злочином проти людства”. |